Активіст із Краматорська: Маємо не тікати, а робити рідне місто кращим

Співініціатор 0молодіжної платформи «Вільна Хата» в Краматорську розповідає про те, як у місті з 2014 року формується середовище молоді, яка хоче «відбудовувати не лише помешкання, а суспільство».

«Ми завжди повертаємося додому»

Я народився й виріс у Краматорську. Закінчив Донбаську машинобудівну академію, за фахом – інженер-механік. А працюю в громадському секторі. Як я до нього потрапив? Я був учасником студентського самоврядування, і більшу часу приділяв активізму, аніж навчанню.

Закінчив академію в 2014 році, коли Краматорськ був окупований. 30 червня поїхав до Львова, планував вступати на магістерку з журналістики або медіа комунікацій до Українського католицького університету.

1
Вступити не вийшло, тому що інші студенти мали значно вищий рівень підготовки. Але я не дуже засмутився. Для мене, перш за все, важливо було спробувати. Я перевірив свої сили і зрозумів, що треба підтягнути.
Тоді у Львові я зустрів друзів з Львівської освітньої фундації, які збиралися їхати на схід України відбудовувати міста, зокрема, і Краматорськ.

Я подумав: «Хлопці їдуть у Краматорськ відбудовувати помешкання. А я у Львові влаштовуватиму нове життя? Якось це не дуже добре». І повернувся додому. Від самого початку працював із ними.

Ми можемо тікати від своїх проблем, їхати в більші й красивіші міста, але й там будуть проблеми, завжди нас щось не влаштовуватиме. А найкраще – все одно ми завжди повертаємося додому – зробити так, аби вдома було все добре, щоб не було причини їхати в інше місто. Тому я лишаюся в Краматорську і не маю на меті поїхати кудись жити назавжди. На короткий час – так, але пустити коріння – в Краматорську.

Кузня майбутніх активістів

Тоді, 2014 року, ми розпочали волонтерський табір «Будуємо Україну разом». Його метою є допомагати українцям, які потрапили в скруту і не можуть самостійно вирішити свої проблеми. Табір працює вже третій рік поспіль. Перший табір пройшов у Краматорську і Семенівці під гаслом «Відновлюємо стіни помешкань – руйнуємо стіни між людьми». А цього року проект охоплює уже 10 міст по всій Україні.

Фото: ВІЛЬна ХАта у Facebook

Фото: ВІЛЬна ХАта у Facebook

Тож восени 2014 року якраз і формувалося те середовище молоді, яке брало участь у «Вільній хаті». І сама її ідея так формувалася. З’явився кістяк молоді, яка хотіла далі відбудовувати не тільки помешкання, а й суспільство.

І потім, разом із Львівською освітньою фундацією ми відкрили «Вільну Хату». Я, Юрко, Андрій, Антон, – на початку в команді «Вільної Хати» нас було четверо. Протягом трьох місяців ми працювали без вихідних. Таким чином заробили репутацію в місті.

Перед тим, як відкривати «Вільну Хату», ми пішли до міської влади. Розповіли, що хочемо зробити, й запитали, чи є приміщення. Тоді вони казали: «Розумієте, така ситуація, нічого не ясно. Ви молодці, але давайте самі робіть». Підприємці також не дуже зрозуміли ідею, але запропонувати нам власними силами виконати третину потрібної роботи, і далі вони, можливо, до нас приєднаються. Дотримали обіцянки.

І сьогодні в нас побудований трикутник зв’язків між громадськістю, бізнесом і регіональною й місцевою владою. Це добрий результат.

Молодіжна платформа «Вільна Хата» була потрібна в Краматорську, в індустріальному місті, де існує культурний голод. Адже наша мета – розвивати молодь та місто в культурному й соціальному плані. «Вільна Хата» є інструментом, яким молодь може користатися, щоб вчитися, подорожувати країною та втілювати власні ідеї, обмінюватися творчістю. Це й просто місце, де знайомляться цікаві люди.

Вільна хата – це також кузня майбутніх активістів.

Будувати репутацію

Те, що влада спершу не підтримала «Вільну Хату», є скоріше нормальним явищем. Нас підтримала організація «Пакт» – надала грант. І тоді ми змогли орендувати приміщення, зробити гарне відкриття – приїхав гурт «Один в каное», журналісти Роман Скрипін, Настя Станко, Сергій Грішин. Це була реально крута подія в місті. До війни в Краматорську існувало культурне життя, але приїздили переважно люди виступати в Будинку культури, люди, які не дивляться на світ широко.

Фото: Звичка думати

Фото: Звичка думати

На відкриття «Вільної Хати» прийшло до дві сотні людей. Я думаю, до нас від початку ходило так багато людей саме завдяки табору «Будуємо Україну разом». Ми заробили репутацію, словом і ділом довели, що робимо реальні речі.

Пам’ятаю, виступаючи на краматорському Віче, ми казали, що є волонтерами табору і допомагаємо в Семенівці одній родині, якій потрібна газова плита. І ось, поки я далі розказую, один чоловік підходить, пропонує свої контакти – щоб привезти тим людям плиту. Люди бачили результати роботи на власні очі. В одному будинку, який сильно постраждав, ми зробили 22 квартири – вікна, балкони. Серед нас майже не було професійних будівельників, ми навчилися всього в процесі. Нібито щось вийшло, люди були вдячні.

Мені здається, коли люди розуміють, чим ти займаєшся, і ти маєш репутацію, вони допомагають.

Щоправда, коли ми відкривалися, сєпарський паблік «Краматорский подпольщик» зробив велику статтю про нас. Це трохи бавило – визнання (сміється). Якщо про нас пишуть такі пабліки, значить, ми все робимо правильно.

Зараз українсько-російську освітню програму з розвитку критичного мислення та медіа грамотності «Звичка думати / Привычка думать» приймає «Вільна Хата». «Ми вас захищали, а ви починаєте з ними [росіянами] працювати», – ми чуємо такі зауваги.

Коли ми відкрилися й оголосили, що нашими принципами є аполітичність і арелігійність, люди докоряли нам. Мовляв, у такий час – і аполітичність? Проте, аполітичність не означає, що ми не є проукраїнським місцем чи що ми – «ні риба, ні м’ясо». Я пояснюю так: хлопці на фронті займаються нашим теперішнім, а ми робимо так, щоб коли це все скінчиться, знову не повторилося, щоб люди мислили інакше, щоб їхній кругозір був ширший.

Просто ми – вільна хата, ми відкриті для всіх.

Виклики для команди «Вільної Хати»

Головний виклик – розвинути місто соціально й культурно. Показати, що є альтернатива тому, щоб бути «овочем». Ми не можемо на словах переконати людей, що патерналізм – це погано. Треба показувати ділом.

Є така проблема, що про «Вільну Хату» більше відомо за межами Краматорська, ніж у місті. Звісно, з-поміж активістів нас усі знають. Інші люди могли чути про нас, але часто соромляться зайти. У нас люди доволі закриті, тут важке життя, а війна ще більше замкнула людей у собі. Їм важко відкриватися. Є різні чутки: що у «Вільній Хаті» продають наркотики, що це неконтрольована спільнота молоді, «бендеровци», що тут навчають ненавидіти Росію. Це навіть попри те, що ми проводили доволі масштабні заходи в місті, на які приходили до тисячі осіб – а у місті 200 тисяч.

Фото: Звичка думати

Фото: Звичка думати

Раніше на «Вільній Хаті» ми мали багато спільних тусовок. Наприклад, ліпили разом вареники. Зараз такого менше, ми стали більше заглиблюватися в проекти. За два роки я трошки вигорів і вже немає того драйву. Працюєш так само, але темп трохи менший.

Вплив «Вільної Хати» на Краматорськ та поза ним

У 2014 році перед Великоднем ми зробили перший після обстрілу 10 лютого захід на відкритому просторі. Люди боялися провокацій. Але ми таки провели Великодні гаївки. Людям сподобалося, було класно. Мені деякі активісти тоді казали, що ми задаємо тренд у громадському житті Краматорська. Може, це голосно звучить. Але тоді протягом літа, до закриття сезону, в місті було багато публічних заходів. Мені здається, в цьому була наша заслуга.

Я бачу, що ми робимо «Вільну Хату» не дарма. Зараз в області вже у восьми містах відкрилися подібні молодіжні платформи. Львівська освітня фундація підтримала тільки «Теплицю» в Слов’янську. Є ще «Леся Хаб» у Дружківці на базі бібліотеки, вільний простір «Майстерня» в Бахмуті, в Покровську – молодіжна платформа «Лампова», в Маріуполі – «Халабуда», в Лимані – «Альтанка».

Я бачу, як моя спільнота розростається і стає реальною рушійною силою в місті. А коли є синергія з іншими містами, – Одесою, Києвом, Львовом, Запоріжжям – ти розумієш, що це недаремно.

Наведу ще один приклад. Разом з іншими громадськими організаціями міста ми зробили проект по сепаративному бюджету в Краматорську. Подали 23 заявки, зараз іде голосування. Це один із прикладів, як можна вплинути на життя у своєму місті. Я це кажу, щоб пояснити, що ми даємо людям можливість впливати на місто, показуємо, що вони можуть.

Помилки та натхнення

Згадую відкриття «Вільної Хати», коли я затинався, стоячи з мікрофоном. Зараз, коли виступаю перед людьми, вже не маю того страху. Ну і взагалі – ти ростеш разом із цим проектом. Все, що в ньому відбувається, проходить через тебе.

Тривалий час ми працювали як велика команда, як одна велика родина. Але в певний момент довелося розділитися на власне команду «Вільної Хати» й волонтерів. Мені здається, багатьох людей, які з нами працювали, образило це, зачепило. Але гадаю, час вилікував. Хоча, можливо, не всіх.

Фото: ВІЛЬна ХАта у Facebook

Фото: ВІЛЬна ХАта у Facebook

Найскладнішою є робота з людьми, міжособистісні стосунки. Ти не завжди знаходиш підхід до кожного, і виходить, що можеш ненароком когось образити.

Колись був момент, що в мене опустилися руки. Я думав: надійшов час піти з проекту. Але якось я почув на адресу «Вільної Хати»: «Чуваки, я не знаю, що мені робити, коли вас немає, я вмираю вдома від нудьги» (часом ми зачиняємося на кілька днів). Важливо, коли інші люди, гості «Вільної Хати», говорять, що ти робиш потрібну справу, а не коли ти сам думаєш: «Який я важливий, я допомагаю людям».

*Розмова відбулася в липні 2016 року в Краматорську.

UkraineLab – це міждисциплінарна платформа для ефективного мережування та міжсекторного співробітництва для агентів змін, які працюють над проектами інноваційного розвитку в і для України. Це мозковий центр, де можуть народжуватися візії та інновації для громадянського суспільства та культури, так само як і діючий центр, де ці ідеї можуть одразу випробовуватись на практиці та трасформуватися в реальні партнерства.
Організатори: Програма UkraineLab з українського боку реалізується громадською організацією «Інша Освіта», яка працює по всій території Україні з 2010 року та займається менеджментом якості неформальної освіти та освіти дорослих. Партнером форуму з німецького боку є спілка МіtОst, яка 15 років поспіль розвиває різноманітну та відкриту мережу Центральної, Східної та Південної Європи зі своїми східними сусідами. MitOst реалізує проекти, які сприяють розвитку культурного обміну та громадянської активності, та є наразі дахом для багатьох міжнародних довготермінових програм за цими напрямками.

Джерело: Світлана Ославська, VIDIA