Доля ветерана. У Слов’янську колишнього бійця АТО позбавили роботи

Місцеві активісти були змушені вступитися 1за учасника бойових дій Михайла Кирилюка, який служив рік за контрактом у 54-й бригаді. Чоловік після травми був комісований, але, повернувшись додому, з’ясував, що в нього відібрали право на збереження середньої заробітної плати та місця роботи. Ветеран подав до суду.

Михайло взагалі дуже скромна людина, про себе розповідає неохоче, але очі починають горіти, коли говорить про свою донечку — пізню, як він каже, але улюблену Богданку. Талановите дівча, навчається в Школі мистецтв. Саме в тій, де батько працював сторожем, а тепер його запевняють, що нічого йому не винні. Бо, як сказала одна з її працівниць, «чого ти туди взагалі поперся?». Михайло тоді нічого не відповів жінці, бо не може пояснити це одним словом. Та й чи варто. Але для нормальної людини це зрозуміло:

«Коли в Слов’янську почалося беззаконня, я не втримався: на площі висловив Пономарьову своє бачення цієї вакханалії, за що й потрапив у підвал будівлі СБУ, де мене три дні мордували: били, надягали мішок на голову, виводили на розстріл. Потім родичі викупили мене за 2 тис. грн. Довелося поїхати. Хотів одразу піти служити, але за віком не брали. Та я розумів, що не можу лишатися осторонь… У мене племінник загинув у Іловайському котлі. Старший син від першого шлюбу воює в морській піхоті під Маріуполем. Тому я все ж таки домігся, щоб мене в 55 років взяли у саперну роту. Воював по всій донецькій лінії фронту — від Горлівки до Новолуганського».

Потім дістав травму, лікувався в шпиталі, через серйозні наслідки його комісували. Зараз чекає на встановлення інвалідності. Роботи не має, бо на його місце вже взяли людину, мотивуючи тим, що Михайло «сам написав заяву на звільнення». І трапилося це в той час, коли він був в окопах під Горлівкою. До речі, заява написана зовсім іншою людиною. Це можна побачити навіть без будь-яких експертиз, порівнявши почерк. Чоловік сподівається, що суддя також побачить. А ще йому дорікали, що він просто зник, тому в табелі звітності проставляли невихід на роботу. І це попри те, що 54-та бригада надала письмову відповідь, що такий військовослужбовець справді служить у її лавах, а сам Михайло запевняє, що керівник Школи мистецтв отримав із його рук копії довідок про участь в АТО.

«У школі знали, що я проходжу комісію, щоб піти до лав ЗСУ. У моєму контракті написано: «до закінчення особливого періоду», тому було невідомо, коли повернусь. Але згідно із законом контрактник саме з цим формулюванням має право на збереження середньої заробітної плати та місця роботи — так мені пояснили у військкоматі. Тому коли я дізнався, що через два місяці після підписання контракту мене звільнили, написав заяву до прокуратури. Вона надіслала листа в Управління соцзахисту з вимогою виконувати закон. У жовтні 2016 року мені зателефонували й сказали: не турбуйте нас, усе одно таких грошей сфера культури не має».

Активісти, які прийшли до суду підтримати Михайла, подзвонили на номер, який зберігся в телефоні ветерана. На тому боці відповіли, що вони потрапили у виконком Слов’янської міської ради. Ось звідки телефонували просто на передову. І зовсім не для того, щоб запропонувати землякові допомогу, а сповістити, щоб він її навіть не чекав.

Керівництво Школи мистецтв має свої переконання. Окрім підробленої заяви воно ще апелює до вільного трактування закону. Відповідно до змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» за особами, які призвані на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, де вони працювали на час призову. Але в Слов’янську не можуть вирішити, чи є зараз кризова ситуація.

«Кожен трактує закон як може. А про те, який у нас стан, особливий чи ні, жоден державний орган офіційно не повідомляє. Тому ми не можемо виплатити ці гроші, бо потім нас звинуватять у перевитраті коштів», — пояснює свою позицію керівник Школи мистецтв Олексій Кулешов.

Небайдужі слов’янці, які разом із Михайлом прийшли і до суду, і до Школи мистецтв, запитали пана Кулешова, чи не є порушенням оплата послуг юриста в суді, що здійснюється коштом спецфонду. А він, до речі, наповнюється з платежів батьків юних музикантів, таких як Михайло Кирилюк. Невже вони згодні з такими витратами? Тому активісти налаштовані принципово й готують ще один позов: керівництво має відповісти і за ці порушення.

«Мене тішить, що громадськість уже привчилася користуватися таким інструментом, як суди. Останнім часом ми виграли чотири справи, що стосувалися порушень з боку влади. Зараз, наприклад, розбираємося з порушеннями під час проведення конкурсу з визначенням опорної школи в Миколаївці. На думку громади, її вибрали не за показниками якості, що рекомендовані Міністерством освіти, не на благо громади, а під конкретних людей», — розповідає один з активістів, голова місцевого благодійного фонду «Верховенство права в Україні» Андрій Федорченко.

Добре, що на шляху Михайла зустрілися такі земляки, які навіть у разі негативного рішення суду не залишать його сам на сам із проблемою. Хоча, звісно, на перемогу налаштовані. Бо спочатку Михайло звернувся до Слов’янського бюро безоплатної правової допомоги (проект Міністерства юстиції). І там йому порекомендували для такої «важкої», як вони сказали, справи адвоката, який… взяв з атошника 3 тис. грн. І, до речі, двічі не з’явився на судове засідання.

«Тут питання не тільки в законі. А ще в совісті. Із Школи мистецтв воювати пішов він один, пішов захищати нас. А ми повинні захистити його тут, у мирному місті», — впевнений місцевий активіст Василь.

Єлизавета Гончарова, Тyzhden.ua